7. ДЕРЕВО ЄССЕЯ – 1-ИЙ ТИЖДЕНЬ АДВЕНТУ, СУБОТА

Під час Адвенту ми пропонуємо вам зробити “Дерево Єссея”, читаючи історії родоводу Ісуса, Який незабаром народиться, розмалювати з паперу малюнок і почепити на гілочку. Усі історії можна знайти тут. 

Йосип Єгипетський. Доброта.

Символ: кольорове вбрання, читання: Книга Буття 37:1-36; 50:15-21, 

Інколи любов наших батьків не може вберегти нас від поганих речей, які з нами трапляються.  Інші діти можуть до тебе погано поставитися, або ти можеш впасти і зламати руку. Іноді це навіть може бути Божим планом для тебе. Бог знає, чому таке  стається, бо іноді погані речі, які з нами трапляються можуть служити для добра.

Подивімося на історію Йосипа, він був одним з синів Якова. Йосипа дуже любив його батько, але його ненавиділи його брати через те, що йому приснився сон, в якому він був головним над ними. Вони дуже розізлилися. Його брати продали його торгівцям, які прямували до Єгипту. Йосип був дуже мудрим. Одного разу він зумів пояснити фараону – правителю Єгипту – його сни. Фараон настановив Йосипа управителем над всією країною.

Потім настав великий голод у всій країні, довгий час не було дощів і люди не мали що їсти, але у Єгипті було достатньо запасів. Брати Йосипа прийшли до Єгипту, щоб роздобути їжу. Коли Йосип побачив своїх братів, він їх пробачив. Йосип запросив своїх братів разом з їхніми родинами до Єгипту. Таким чином вони могли мати достатньо їжі для всіх.

Йосип нагадує нам Ісуса. Коли Ісус був тут на землі, багато людей до нього теж дуже погано ставились, але Ісус їм пробачав.

Ізраїльтяни жили в Єгипті довгий час, але новий фараон, який не знав Йосипа, почав ставитись до них дуже погано і зробив з них рабів. Ізраїльтяни молились до Бога і просили Його, щоб Він їх спас. Наступна історія розкаже нам, кого послав Бог, щоб спасти Свій народ.

Зі Святого Письма:

«Яків же проживав у краю, де пробував його батько, в Ханаан-краю. Ось потомство Якова. Йосиф, маючи сімнадцять років, пас вівці зо своїми братами – а був він ще хлопець – із синами Білги та з синами Зілпи, жінок його батька. І цей Йосиф доносив своєму батькові лихі про них вістки. Ізраїль любив Йосифа більше, ніж усіх своїх синів, бо він народився за його старости, і справив йому квітчасту одежу. Брати ж його, бачивши, що батько любить його більше, ніж усіх братів, зненавиділи його, тож і не спроможні були з ним сумирно розмовляти.

А ще мав Йосиф сон, і він оповів його своїм братам, через що вони ще більше зненавиділи його. Каже їм: “Послухайте, прошу, цей сон, що приснився мені: сниться мені, оце в’яжемо ми снопи посеред поля. Аж тут підвівся мій сніп та й стоїть, а ваші снопи поставали навкруг нього й уклонилися моєму.” То й кажуть до нього брати: “Чи справді ти царюватимеш над нами, чи направду володітимеш нами?” І зненавиділи його ще більше за його сни та за його слова.

Снився йому ще й другий сон; він і його розповів братам: “Снився мені, каже, ще один сон, що от сонце, місяць і одинадцять зір уклонилися мені.” І оповів він батькові своєму теє і своїм братам, а батько насварив його і сказав йому: “Що то за сон, що тобі приснився? Чи то справді прийдемо ми, я і твоя мати й твої брати, щоб уклонитися тобі до землі?” Тим то його брати стали йому завидувати, а батько його запам’ятав собі те.

Та пішли його брати пасти вівці свого батька в Сихем. А Ізраїль сказав до Йосифа: “Чи не пасуть твої брати вівці в Сихемі? Йди лишень, я й тебе пошлю до них.” Він же відповів йому: “Я тут.” І сказав батько до нього: “Піди но, подивися, чи гаразд із твоїми братами, чи гаразд із вівцями, та принеси мені вістку.”

Та й послав його з долини Хеврону, й він пішов у Сихем. Зустрів його якийсь чоловік, він бо блукав у полі. Цей же чоловік спитав його: “Чого шукаєш?” Він же відрік: “Братів своїх шукаю. Скажи мені, будь ласка, де вони пасуть?” А чоловік відповів: “Вони пішли звідсіля; чув бо я, як казали: Ходімо в Дотан.” І пішов Йосиф за своїми братами й знайшов їх у Датані. Вони ж угледіли його здаля і, заки він до них наблизився, змовилися на нього, щоб його вбити. Тож казав один до одного: “Он іде той сновида! Ходім та й убиймо його та й вкиньмо його в якусь копанку і скажемо: – лютий звір пожер його; тоді побачимо, що буде з його снів.”

Почув це Рувим і врятував його з їхніх рук, – сказавши: Не вбиваймо життя! Далі Рувим сказав до них: “Не проливайте крови, вкиньте його в ту копанку, що в пустині, але руки на нього не накладайте.” Це так, щоб його врятувати з їхніх рук і повернути його батькові.

І коли Йосиф прийшов до братів, вони здерли з нього квітчасту одежу, що була на ньому, взяли його та й вкинули в копанку, копанка ж була порожня, води не було в ній. І посідали вони їсти. Коли ж підвели свої очі, бачать – аж ось іде валка ізмаїльтян з Гілеаду, а верблюди їхні несуть бурштин, бальсам та ладан; ідуть і везуть усе те в Єгипет. Тоді каже Юда до своїх братів: “Що нам з того, що вб’ємо нашого брата й прикриємо його кров? Нумо продаймо його ізмаїльтянам, рука ж наша нехай не буде на ньому, бо він наш брат, наше тіло.” І послухали його брати. Ішли ж мимо мідіянські люди, купці, а вони витягнули Йосифа з копанки та й продали ізмаїльтянам за двадцять срібняків; а ті повезли його в Єгипет.

Тоді повернувся Рувим до ями – аж нема Йосифа в ній. Він роздер на собі одіж, і, прийшовши до братів, каже: “Хлопця немає, а я – куди піду?” І взяли вони одежу Йосифа, зарізали козеня та й намочили одежу в крові, і послали квітчасту одежу батькові з словами: “Це ми знайшли. Пізнавай, чи одежа твого сина, чи ні.” Пізнав він її і сказав: “Одіж мого сина! Звір лютий пожер його. Роздер напевно Йосифа!” Тоді Яків розірвав на собі одежу, накинув на бедра волосянницю та й сумував за своїм сином довго. Посходилися всі його сини та всі його дочки розважати його, але він був невтішний, тільки говорив: “Зійду бо, сумуючи, до свого сина, до Шеолу.” І плакав за ним його батько. А мідіяни продали Йосифа в Єгипті Потіфарові, двірському вельможі фараона, начальникові варти.

Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: “Ану ж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли.”

І послали до Йосифа сказати: “Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи: Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька.” І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього.

Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: “Ось ми – твої раби.” А Йосиф каже до них: “Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога? Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям. Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших.”

І втішив їх і говорив до них зичливо. І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років.» Книга Буття 37:1-36; 50:15-21