Зернини надії від спільноти Європейського новіціату в Дубліні

Наша спільнота є знаком надії для сусідки, яка доглядає свого хворого чоловіка й приходить до нас, щоб поділитися своїм болем і радощами. Ми також намагаємось бути опорою для знедолених людей у центрі для бездомних у Дубліні, де наші новички служать раз на тиждень, і для парафіян, для яких ми час від часу готуємо літургійний спів на неділі та свята. Бачити молодих жінок, що готуються до місіонерського життя в богопосвяченій спільноті Католицької Церкви, пробуджує надію в серцях багатьох вірних — особливо тепер, коли Церква в Ірландії пережила важкі кризи, але люди все ж залишаються у вірі та служать у своїх парафіях.

Особливим знаком надії є група підтримки для тих, хто пережив втрату близьких, під назвою «Бетанія». Її символ — пролісок, одна з перших квіток, що проривається крізь холодну, темну ірландську зиму. Хоча він виглядає тендітним, у ньому є надзвичайна життєва сила, і тому пролісок став образом нової надії та відродження для нашої парафіяльної групи підтримки, до якої я долучилася восени.

Групи «Бетанія» були започатковані 2007 року єзуїтським священником. Вони мають екуменічний характер і нині діють по всій Ірландії, допомагаючи людям пережити втрату та знайти сили йти далі.

Раз на місяць ми організовуємо зустріч у парафіяльному центрі для всіх, хто сумує за близькою людиною. Частина команди приходить вранці, щоб підготувати приміщення. Зустріч має сталу структуру: оформлення простору, привітання, ритуал зі свічками, пояснення завдань групи, нагадування про правила конфіденційності. Після короткого вступу під спокійну музику ми говоримо про одну із тем, пов’язаних зі скорботою.

Центральна частина вечора — коли кожен охочий може поділитися тим, що його турбує, болить або, навпаки, приносить полегшення у переживанні втрати. Ми не даємо порад, лише слухаємо з повагою та співчуттям. Після цього всім роздають запалені свічки, і кожен називає людей, за яких хоче помолитися. Завершуємо молитвою або медитативним віршем.

Далі оголошуємо інформацію про наступну зустріч, літературу на тему горя та роздаємо візитівки групи з номером телефону. Після офіційної частини всі запрошуються на чай і печиво — саме в цей час часто народжуються нові стосунки і зміцнюються вже існуючі.

Перший вечір після двомісячної літньої перерви відбувся на початку вересня, і я була глибоко зворушена. Багато людей казали, як вони чекали цього зустрічі, як цінують атмосферу любові, відкритості й підтримки, яку ми створюємо. Для багатьох ця група стала джерелом нової надії та духовної сили.

Більшість членів нашої команди самі пережили втрату. Те, що вони тепер допомагають іншим зцілюватися, наповнює мене глибокою повагою та вдячністю.

Сестра Луція Шмукі SSpS,
спільнота Європейського новіціату, Дублін