ДЕВ’ЯТНИЦЯ ПЕРЕД ЗІСЛАННЯМ СВЯТОГО ДУХА – ДЕНЬ 4

Війна: втрачена старість
Чи думали Ви колись, якою буде Ваша старість? Напевне, багато з нас уявляли її як час спокою, тиші і радості. Коли сидиш на лавочці біля будинку і бачиш, як онуки граються на подвір’ї, на клумбі розцвіли улюблені півони, а на Радіо Марія починається молитовна лінія.
Про таку старість мріяв також Анатолій або, як він сам себе відрекомендував, дід Толя. Йому 75. Сам із Макарова, що під Києвом. Усе життя чесно працював, побудував дім, виховав сина. Дочекався й онуків. «У мене було щасливе життя»,- з усмішкою на обличчі згадує дід Толя, але усе змінилося, коли почалась війна…Зараз він живе у будинку пристарілих на Хмельниччині. Тепер це місце для тимчасово переселених осіб. Тут багато таких, як наш дідусь, що теж хотіли спокійної старості, але склалося по-іншому.
Дід Толя завжди зустрічає із посмішкою. Починає розповідати про своїх котів, яких він годував щедро тим, що і сам їв, про город, який кожного року засаджує сам, про сусіда, який планував перекрити дах… А потім розповідь переривається рясними сльозами і спогадами про те, як окупанти увійшли в село. Найбільше плаче, коли розповідає про молодих хлопців та дівчат, тіла яких були розкидані вздовж вулиці. Часто було чути шум винищувачів; дід Толя знав, що після цього звуку чиєсь життя обірветься, «А може і моє…», – повторював він. Говорить, що годував «наших хлопців»: «Варив їм суп, добротний такий, сала туди кинув, бо ж їм треба сили мати». І знову плаче, бо «такі ж молодесенькі» і невідомо, чи вижили…
Виїхав дід Толя із Макарова на початку березня. Сам називає це чудом Діви Марії, каже, що Вона йому віддячила за один випадок. Колись ішов по вулиці і побачив, що на землі валялася іконка Пресвятої Діви Марії, брудна і вже трохи порвана. Він підняв її і забрав додому. Привів до порядку і поставив посередині кімнати на столику. Усі, хто входив у дім, бачили її. Дід Толя знає, що саме ця Богородиця допомогла йому виїхати з Макарова, бо колись він Її врятував…
Скільки людей сьогодні змушені залишити свій рідний дім, близьких їм людей і їхати у невідомість, щоб зберегти життя. Просімо Святого Духа, щоб допоміг їм пережити цей складний час із вірою у серці, «не опускати рук» і досвідчувати небайдужість оточуючих їх людей. Нехай Господь допоможе їм повернутися до рідних домівок, де пануватиме мир і вже не буде війни.