Візит генеральної настоятельки сестер вербісток до України
З 1 до 6 жовтня українська провінція Сестер Служниць Святого Духа переживала непересічну подію: візит генеральної настоятельки Згромадження сестри Міріам Альтенхофен SSpS. Цей візит до наших спільнот в Україні був виразом солідарності та величезної підтримки нашому народу та служінню сестер.
Як поділилася сама с. Міріам, ця подорож була для неї міцним, а водночас благодатним часом. Вона була вражена красою осінніх краєвидів, родючістю українських земель, коли їхала від кордону до своєї першої зупинки в с. Вербовець, де якраз у той день відбувався парафіяльний відпуст. Для сестри це була нагода бути учасницею святкувань і хоча б трохи познайомитись з місцевими парафіянами, біженцями, які перебувають там майже від початку війни, і звісно з місцевою спільнотою сестер Служниць Святого Духа. В особливий спосіб, її зворушило свідчення однієї бабусі, яка втратила свого онука, що мав лише 24 роки, вже в перші дні війни в боях на Чернігівщині.
Наступна зупинка сестри була в столиці України, де також є спільнота сестер. Прогулюючись Києвом, скляним мостом, ніхто й гадки не мав, що рівно за тиждень, це місто зазнає ракетних атак. Те, що розривало серце сестри – бачити меморіальну стіну біля Михайлівської церкви, світлини молодих юнаків і дівчат, життя яких забрала війна. Іще один символічний образ, який залишився в пам’яті – це океан синьо-жовтих прапорів на Майдані Незалежності, де кожен прапор означає одну людину, яка віддала своє життя в боротьбі за свободу.
Але найскладнішим моментом, як зауважила с. Міріам, були відвідини Бучі та Ірпіня, які були під окупацією. Вона так скоментувала побачене:
«Руйнування та скоєні звірства є просто неймовірними і суперечать всім стандарам людяності. Повсюди видимі рани зруйнованих будівель і кладовища згорілих автомобілів. Але ще серйознішими є внутрішні рани, масові вбивства та нелюдська жорстокість. Люди глибоко травмовані. Цвинтар Ірпіня з сотнями свіжих могил тих, яким довелося померти, є свідком цього. Я запитувала: Заради чого? Захищаючи землю? Ні. Одна з моїх співсестер виправляє мене: «За свободу, за свободу самостійно обирати наш спосіб життя».
Одна сестра, яка є волонтером у Бородянці провела генеральну настоятельку до модульного містечка, що там розташоване, тож вона могла побачити в яких умовах живуть деякі з місцевих жителів.
Остання зупинка була в Хмельницькому. У той день були сирени і попадання ракет на Хмельниччині. Сестра Міріам, перебуваючи в кожній зі спільнот, дуже хотіла почути переживання і почуття сестер, які там живуть, запевняючи всіляку допомогу, підтримку і молитву. Для нас її присутність і близькість були також важливими, як знак єдності і солідарності не лише з нами, її співсестрами, але й з усім нашим багатостраждальним, але незламним народом.
Сестра Міріам підсумувала своє перебування в Україні так: «Український народ виступає проти вторгнення Росії та рішуче налаштований захищати свою країну. Вони дуже сміливі, так само як і наші сестри, які вирішили залишитися з людьми в країні, послуговуючи багатьом людям, які тікаютьз охоплених бойовими діями територій до інших регіонів або до інших країн (…) Я глибоко зворушена відвагою наших сестер і тим, як вони справляються з цією важкою ситуацією. Вони дійсно зростають у дуже складних умовах, і вони продовжують служити людям. Всі вони хочуть залишитися і бути зі своїм народом. Для них і для українського народу, ця війна є боротьбою не тільки за свою землю, а за свободу вибору способу життя. Нехай наш Добрий Господь захистить наших сестер, покладе край цьому жаху війни, а Україні дарує мир і процвітання.»
Текст: с. Тетяна Богославець SSpS
Фото: Згромадження Сестер Служниць Святого Духа
Додати коментар