МІСІЙНИЙ ЗАПАЛ ПОПРИ ТРУДНОЩІ ТА ХВОРОБУ – ПАМ’ЯТІ С.ДАВІДИ СТРОЄК, SSpS

Нещодавно мені снилася наша сестра Давіда Строєк. І в цьому не було б нічого надзвичайного, якби не факт, що вона померла за 2 тижні до того. Мені снилося, що ми з нею вибирали подарунки, і серед різних запропонованих нам речей вона вибрала дуже гарний блакитний розарій, який хотіла подарувати своїй мамі. Я прокинулася о 4 годині ранку і почала молитися розарій за її маму, усвідомлюючи, що в цьому часі вона особливо потребує молитви. Але про це згодом.
С. Давіда старша від мене на 6 років, і хоча ми з нею в одному ордені, але ближче ми познайомилися лише рік тому. Було це в с. Стара Весь, коли с. Александра Хуф запросила нас на зустріч, пов’язану з формаційним курсом для сестер з Китаю. Цей курс відбувася в Польщі у вересні 2019 року. Під час курсу ми повинні були прочитати певні конференції. Мушу визнати, я не захотіла однієї конференції, яку мені призначила с. Александра, і коли я про це сказала, то с. Давіда охоче погодилась помінятися, хоча вже мала зібрані матеріали на раніше визначену їй конференцію.
Протягом останнього року ми час від часу підтримували контакт по WhatsApp. В грудні 2019 я дізналася, що хвороба раку сильно заатакувала с. Давіду, її стан погіршився. Разом із двома сестрами ми почали шукати священників, які б відправляли Святу Месу протягом новенни за с. Давіду. Знайшлося не лише потрібних дев’ять, але дванадцять священників, не тільки з України, а й Польщі, Італії та Німеччині. Кожного дня, коли ми молилися, а один зі священників жертвував Службу Божу за хвору сестру. Одним з них був єпископ Ян Нємєц, котрий, як ми дізналися вже згодом, в семінарії навчався на одному курсі з її братом Яном. До речі, останній, о. Ян Строєк, деякий час також служив в Україні і так як і його сестра, помер молодим, маючи 42 роки.

МІСІЙНИЙ ЗАПАЛ – ПОПРИ ТРУДНОЩІ ТА РИЗИКИ

С. Давіду я не знала дуже близько, оскільки ми служили в різних країнах. Проте мене завжди вражав її місіонерськоий дух. Після навчання в Римі вона працювала в Румунії та Молдавії. Тут вона пережила лихо – напад злодіїв (більше про це йдеться у фільмі «Świat bez fikcji – polscy misjonarze w Nowej Gwinei», фільм можна подивитися на Yоutube на польській мові https://www.youtube.com/watch?v=2SfrQx7HYZE ). Після недовгої реабілітації сестра виявила готовність знову виїхати на місії, цього разу до Нової Ґвінеї. Дізнавшись про це, я була здивована, що навіть такий травматичний досвід у Молдавії не загасив її готовності їхати в країну, де випадки боротьби між племенами і напади на місіонерів не є рідкістю.
Такою вона була: відважною, ревною місіонеркою, любов до Ісуса і людей не дозволяла спокійно сидіти в безпечному місці. Живий Бог був присутній у її житті. Фрагменти місіонерської праці с. Давіди у Новій Гвінеї можна побачити у вищезгаданому фільмі, де вона з посмішкою на устах служить хворим і потребуючим.
Коли кілька місяців тому наше Згромадження планувало відкрити в Африці спільноту і потрібні були сестри зі знанням французької, я сказала до неї: «Завжди хотіла бути місіонеркою в Африці, але зараз не готова вчити нову мову», на що вона мені відповіла: «А я би вчила і поїхала там служити, якби не хвороба раку». Хоча вона вже серйозно хворіла і лікувалась хімією, але надалі працювала в Мельці у світлиці з дітьми. Рік тому в дорозі зі Старої Весі до Жешова показувала мені чудові фото з листям і пальмами, які робила перед Великоднем. Тоді вона ще не знала, що наступну Пасху святкуватиме вже з Воскреслим віч-на-віч.

ЧОМУ ТИ ЗАБРАВ ЇЇ ТАК РАНО?

Зі сльозами на очах я переглядала цей фільм про місійнерів і запитувала Господа, чому Він так швидко забрав Давіду до себе, адже вона могла б зробити ще стільки добра для людей, які її так потребували. А Бог спокійно відповів мені словами Святого Писання: «Думки бо мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги» (Іс. 55, 9). Я думаю чисто по-людськими, а Він є Богом, і послуговується нами так, як хоче і скільки хоче.
Вірю, що наша дорога с. Давіда святкує в небі, бо на землі жила з Господом і для Нього. Її хресна дорога закінчилася, і я переконана, що Він узяв її у Свої люблячі обійми і з радістю прийняв у Своєму Царстві. Напевно сестра заступається перед Господом за тих, яким присвятила все своє життя – життя, яке переживала з великою пристрастю.

БАТЬКІВСЬКИЙ ДІМ – МІЦНИЙ ФУНДАМЕНТ ДЛЯ ЖИТТЯ

Можна задумуватися, звідки у неї така внутрішня сила, стійка віра і жертвенна любов. У фільмі вона згадує батьківський дім, де отримала основи віри і була вихована в любові. З родинного дому винесла міцний фундамент для плідного місіонерського життя.
Після мого сну мені прийшла думка, щоб подзвонити до мами с. Давіди. Але знайти номер було простіше, сконтактувавшись з рідною сестрою с. Давіди, вона також є сестрою монахинею – с. Клара і зараз є настоятелькою сестер-бернардинок у місцевості Сьвєнта Катажина в Польщі, в контемплятивному (закритому) монастирі. Розмовляючи з с. Кларою, а потім з мамою їхньою Марією, я переконалася, що це дійсно глибоко віруюча сім’я.
Мама сестри також розповіла мені історію з розарієм. Кілька місяців тому Давіда отримала блакитну вервицю від о. Генриха Калужи, SVD. Вона їй дуже сподобалася, тому, знаючи про свою хворобу, Давіда хотіла, щоб її поховали з цим розарієм. В пам’яті мами залишився світлий образ цього розарію на руках улюбленої доньки, а також надія на зустріч з нею та сином Яном у вічності.
Я пишаюся тим, що в нашому ордені жила і служила с. Давіда, жива віра і любов якої надихають мене та багатьох людей, аби йти і проголошувати Євангеліє.
Текст: с.Марія Марта Пшивара, SSpS