РІЗДВЯНА ЗУСТРІЧ (ІСТОРІЯ З ФІЛІППІН)

В нашій уяві Різдво часто асоціюється з чудом, з якоюсь надзвичайною подією, яка має статися. Народження Божого Сина супроводжувалося багатьма знаками і саме в собі було чимось надзвичайним, тому ми очікуємо якоїсь казки, яка має відбутися в цей святковий час.

Однією такою історією, яка сталася зі мною, хочу поділитися з вами. 2016 рік я провела на Філіппінах. Тоді я розуміла, що свято Різдва буде нетиповим, зрештою як усе, що я переживала в цей час. Про сніг і мороз годі було й мріяти. Температура вдень досягала +35 і вище, а повітря було дуже вологим і важким. Я з моїми сестрами жили в великому місті Сібу в центральних Філіппінах. Щочетверга ми ходили до центру для дітей вулиці Балай самарітано, де допомагали безпритульним дітям і підліткам. Щодня їх приходило туди біля 40 осіб. Перед Різдвом всі відвідувачі центру чекали на спільне святкування, адже всі знали, що Дитя-Ісус принесе подарунки.

І от цей день настав. Це було найбільш радісне і галасливе святкування, яке я переживала. Після спільної Святої Меси, смачного почастунку та забави ми поверталися додому. За мурами центру зібралася якась група людей. Було видно, що це безхатченки. Проходячи повз них я побачила жінку, яка тримала на руках немовля. Мене налякав вираз обличчя цієї дитини. Було видно, що вона переживає агонію: великі закочені очі, бліде і зморщене від болю обличчя. Ми зупинилися і я попросила мою сестру філіппінку запитати цих людей, що відбувається і чия це дитина. Виявилось, що жінка, яка тримала немовля позичила його в матері на колядування на цей день. У матері закінчилось молоко і вона покормила його якоюсь сумішшю, яку їй дали. В дитини почалась діарея і велике зневоднення організму. Це дуже типова ситуація для безхатченків. Жінки через брак їжі не мають теж молока, а якісну дитячу суміш не мають за що купити. Проблеми зі шлунком і травленням стають причиною смертей багатьох дітей. Ми зателефонували до монаха-лікаря, який був неподалік і він прийшов, щоб допомогти немовляті. З подивом і радістю ми дивились, як цей маленький хлопчик випив пляшку води з ліками. Немовля було дуже спраглим. Після короткої розмови ми пішли.

Очі незнайомого немовля, який так несподівано став на нашому шляху в той різдвяний день залишились в моїй пам’яті. Я хотіла побачити його ще раз і переконатися, що з ним все добре. Після розпитувань дітей в Балай самарітано ми дізналися, що ця сім’я живе у бідному районі під мостом. Коли ми приїхали туди машиною з центру виявилось, що там є декілька сімей і багато дітей. Всі вони – батьки і діти – дуже зраділи, коли нас побачили: вони вже деякий час нічого не їли і були щасливі пропозиції поїхати до центру на обід. Наш малюк також був там. Він почувався краще, але ще потребував лікування. Так зав’язалась наша дружба. Я приходила до моста з котроюсь із наших сестер і ми приносили трохи їжі, одягу, гралися з дітьми і намагалися зрозуміти історії, які на ламаній англійській батьки нам розповідали, жаліючись на своє життя.

В липні я виїхала з Філіппін. Мій маленький друг на той час вже стояв на ногах. Я дуже раділа коли бачила як він росте і має в собі силу до життя. Не знаю, що з ним тепер. Але це був для мене маленький Ісус, якого я зустріла на Різдво. 

Текст: с. Світлана Мацюк SSpS