Про них радше не згадують. І не тому, що їхнє життя надто коротке – або біль втрати надто великий, або вони не були бажаними. Проте є місце, звідки вони не можуть зникнути: це пам‘ять їхніх матерів.
Кілька років тому в Україні почали відзначати Всесвітній день ненародженої дитини – 15 жовтня. У інформативних відео у інтернеті, батьків запрошують запалити свічку пам‘яті про свою втрачену дитину. Смерть у лоні матері, мертвонародження, свідоме переривання вагітності через різні причини… Прикро те, що часто маленький плід навіть не вважають людською особою. Тому так важливо, щоб був спеціальний день, коли можна відкрито згадати про своїх померлих дітей, виразити свою любов до них, порушити у суспільстві цю нелегку для багатьох сімей тему.
Рівно рік тому я вперше побувала на спеціальному молебні до Дня втраченої дитини. Це відбувалося у Хмельницькому у храмі Христа-Царя. Спочатку була Служба Божа, далі конференція сімейної консультантки Терези Андрущишиної про усвідомлене переживання втрати ненародженої дитини, потім молитва за померлих дітей та їхніх батьків.
«Я СЬОГОДНІ ЗРОЗУМІЛА, ЩО У МЕНЕ ДВОЄ ДІТЕЙ…»
В кінці вечора я стояла біля виходу з храму. Якась незнайома жінка підійшла до мене. Вона просто хотіла з кимось поділитися тим, що лежало їй на серці цього вечора.
«Знаєте, я сьогодні зрозуміла, що у мене двоє дітей. Я один раз зробила «чистку». Тоді я цього не розуміла. Лікар якось так легко це сприймав. Я пам‘ятаю як він, коли робив цю процедуру, їв шоколадні цукерки «Ромашка». Більше ніж тридцять років пройшло, а я собі якось так запам‘ятала, що це були шоколадні цукерки. Моя уже дочка доросла, але лише сьогодні я помолилася за свою другу дитину, яка у небі.»
Слід відмітити, що того вечора молилися не лише за батьків, які так і не мали змоги пригорнути свою дитину. Також просили Бога за лікарів та медичний персонал, які роблять аборти, за тих чоловіків, які проявляють байдужість, не підтримують своїх жінок під час вагітності й не захищають життя власних дітей, за членів родини і близьких, які чинять тиск на жінку, стаючи причиною смерті дітей. Але це ще не все. У храмі молилися за законодавців, які видають закони, що підтримують вбивство ненароджених дітей та за працівників ЗМІ, котрі, розповсюджуючи неправду, через неперевіреність інформації чи задля фінансової вигоди, підштовхують жінок до аборту.
ПРАВИЛЬНО ПІДТРИМАТИ, ЗАЛИШИТИ ЧАС ДЛЯ ЖАЛОБИ
Втрата дитини – це величезне горе для батьків. Тому підтримка близьких та друзів, особливо у перший час, є дуже цінною. Батьки мають право на вираження своїх емоцій, на час для жалоби. Хоча важливою є правильна підтримка, адже навряд чи «Забудеться, якось пройде…» або «Ти ще молода, ще народиш!…» буде розрадою для сумуючої матері.
Так як більшість людей в Україні охрещених, варто пам‘ятати про християнське вчення, яке говорить що «зародок (ембріон) від самого зачаття повинен вважатися людською особою». Довіряючи Богу, який є Творцем і Чоловіколюбцем, віримо, що душі немовлят перебувають близько Бога на небесах, а, отже, можуть бути для нас, тут на землі, святими-покровителями.
КОЖНА ДИТИНА – ЦЕ ДАР БОЖИЙ: РОЗПОВІДЬ НАТАЛІЇ ТА ЛЕОНІДА
Про свій досвід втрати немовлятка розповіли Леонід та Наталія з Хмельницького. І хоча ця сім‘я вважається нетиповою, вони сподіваються, що їхній досвід може для когось стати допомогою у переживанні смерті дитини.
Для декого вони герої, для декого – диваки, а дехто їх критикує чи відкрито ображає. І все тому, що на початку спільного життя подружжя прийняло рішення народити стільки дітей, скільки пошле їм Бог. На час інтерв‘ю Наталії 38 років, а Леоніду – 44 і вони виховують дванадцятеро дітей. Дехто уже виїхав з дому на навчання в інше місто. Ми сиділи на кухні за великим столом, на колінах у Наталії найменший син.
«Ми виїхали на три дні на молитовну зустріч у інше місто, – розповідає мама, – я була на сьомому тижні вагітності. Все було добре. Нічого особливого я не відчувала, не було ні болі, ні чогось іншого. Я навіть ще на облік до лікаря не ставала. Вночі почалася кровотеча і стався викидень.»
«Я перелякалася, мене відразу повезли до лікарні. Ніч. Я дуже плакала, просила у чоловіка пробачення, що не змогла втримати цю дитину. Мене залишили до вечора у лікарні, так як вже не було кровотечі, то мене після обіду забрали звідти.» – згадує Наталія події кількарічної давності. 
«Ми переживали, що буде з дитиною, адже вона нехрещена. Священник пояснив нам, що потрібно назвати дитину, щоб за неї молитися, що вона у Раю, захищає нас. Так як ми не знали, чи це хлопчик чи дівчинка, ми назвали дитину Марія-Петро. Тепер маємо ніби такого ангела на небі.
Після лікарні я повернулася на цю молитовну зустріч. Фізично мене нічого не боліло, я сиділа у сльозах. Мене заспокоювали діти (дітей ми взяли з собою). Давіду був рік, він був малесенький, тож йому потрібна була моя увага. Потім я ввійшла у свої обов‘язки матері, це допомогло мені пережити цей час. Наші діти знають, що у них на небі є ще один братик (чи сестричка). Ми розповідали їм про те, що сталося, вони знають.»
Леонід доповнює розповідь дружини: «Нам допомогло в той час те, що ми були в церкві, там мали підтримку, були серед спільноти. Я пам‘ятаю, у ту ніч Наталія залишилася у лікарні, я приїхав і дуже плакав… Нам допомогло ще й те, що через рік у нас народилася дочка.»
ДИТИНА – ЦЕ НЕ ЗЛОДІЙ, ЦЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ
Для цієї родини з Хмельницького кожна їхня дитина є дорогою. Деякі реакції людей є неоднозначними. Серед них і ті батьки, які жаліють за свої вчинки.
«Ми зустрічали старших жінок, які, дивлячись на нас, підходили і казали: «Вибачте нам, що ми були такі дурні, що колись робили аборти… Вибачте нам!» Вони чомусь просили вибачення у нас.» – говорить Леонід.
«Дехто думає, що дитина, яка народиться, забере час чи спокій, чи не знаю що ще вона може забрати… Або думають, що це принесе їм багато страждання. Але з кожною дитиною у нашій сім‘ї ми досвідчуємо Божого благословення. Звичайно, іноді і у нас не є все так ідеально, діти потребують уваги. Але я знав, що Бог, даючи ще одну дитину, не хоче мене цим знищити, що це благословення.»
ДОПОМОГА ОСИРОТІЛИМ БАТЬКАМ
Життя кожної людини безцінне. Не так легко відповісти на питання, чому такі ситуації як втрата дитини стаються у сім‘ї. Проте не варто залишатися наодинці зі своїм горем. В Україні організовують спеціальні зустрічі для батьків, які переживають втрату, реколекції для жінок, під час яких психологи та сімейні консультанти надають професійну допомогу, а також є можливість пережити молитву зцілення та примирення. Добрим прикладом праці є громадська організація «Слід життя» зі Львова, на їхньому сайті можна знайти детальнішу інформацію.
Бо, «немає такої маленької ніжки, яка б не могла залишити слід у цьому світі».
Молитва.
Боже, Котрий знаєш серце людини і найкращий розраднику, Ти знаєш віру цих батьків. Учини, щоб ті, що оплакують свою померлу дитину, відчували, були переконані, що ця дитина доручена твоїй божественній милості. Амінь.
Текст та фото: с. Едіта Марія Улман SSpS
Додати коментар