15 січня – день спомину св. Арнольда Янссена, місіонера, засновника нашого Згромадження Служниць Святого Духа.
«Бог хоче, щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди. Тому Він послав Свого Сина, щоб всіх спасти і силою Духа створити один Божий люд з усіх народів» (пор. 1 Тим. 2, 4-5). Цими словами починаються Конституції Згромадження Божого Слова і в них також міститься першопричина і мета місійного служіння, яке започаткував св. Арнольд Янссен.
Духовні сини і дочки нашого засновника допомагають зібрати разом в одно розпорошених Божих дітей, щоби всі люди колись могли прославити Отця в дусі і правді (пор. Йоан 11, 52). Наші Конституції заохочують нас також працювати для правдивого розвитку суспільства, до відкритості для зустрічі з Господом і до приготування Його славного приходу і остаточного доповнення усього створіння в Христі.
А все почалося над річкою Моз в Штайлі в Нідерландах. Засновником Згромадження, до якого покликало мене Боже Провидіння, є святий Арнольд Янссен. Він не є дуже знаним в Україні і тому прагну приблизити читачам його особу і ту місійну справу, яку він почав. Роздумуючи над постаттю святого Арнольда, хочу поділитися з вами історією мого покликання, на кривих лініях якого Господь Бог завжди міг писати прямо.
Арнольд Янссен народився 5 листопада 1837 року в Гох, містечко над Рейном біля кордону з Нідерландами. Він був священиком в єпархії Мюнстер, жив і працював в час Культуркампфу, коли Бісмарк втручався в справи Католицької Церкви і нищив її.
Дуже важливими для отця Арнольда були дві справи: місії закордоном і об’єднання християн. Він не міг заснувати жодного місійного дому в Німеччині, тому купив стару будівлю, яка була декілька кілометрів від кордону в Штайлі в Нідерландах. Тут 8 вересня 1875 року було засноване Згромадження Божого Слова (абревіатура SVD).
Вдивляючись в особу святого Арнольда, його духовність і діяльність, як його духовні діти часто запитуємо себе: в чому полягав його успіх? Відповідь на це запитання не є простою. Отець Арнольд ніколи не переживав за свій індивідуальний успіх, але в довірі завжди був підданий Святому Духові.
Від самого початку він віддав Богу свої малі можливості, дозволив Йому себе вести, слухав Святого Духа, співпрацював з Ним. Тому його місійна справа здала екзамен. Чи тоді не було труднощів? Чи ситуація тоді сприяла відкриттю місій? Напевно, ні! Дивлячись по-людськи, тоді було дуже важко. Але він постійно молився до Святого Духа, посвячував все Святому Духові, був на Нього відкритий, вслуховувався в Нього, а Він його вів.
3 жовтня 1887 року в костелі лазаристів у Відні Арнольд Янссен все віддав Святому Духові. Він писав: «Я повністю посвятив Йому тіло і душу як жертву…. Просячи про благодать пізнання Його великої любові, а також, щоб жити і помирати для Нього самого.» Пізніше він був послідовним в цій співпраці зі Святим Духом. Все для Церкви, для місії, для спасіння людей – нічого для себе.
В житті отця Арнольда були не тільки важкі ситуації, але й дуже важкі. Коротко після заснування з’явилося багато критики і претензій щодо його згромадження. Коли з’явилась перспектива місії в Китаї, мало хто її підтримував. Але не було іншого виходу, потрібно було прийняти цей ризик. Так само були труднощі з місією в Африці, відкриття перших місій було дуже важким, а багато братів помирало. Подібна ситуація була на Папуї Новій Гвінеї. Тепер ми маємо мало покликань, колись їх було забагато: не було місця, щоб прийняти всіх кандидатів, а складна матеріальна ситуація призводила до того, що вони голодували.
Труднощі помножувалися одна за іншою. В такі моменти Отець Арнольд мав три дошки порятунку для себе. Перша – це велика довіра до Триєдиного Бога, любов до Серця Ісуса і молитва, повна віри. Коли перша дошка була заслабка, він тримався за другу – заступництво ангелів і святих. Св. Арнольд мав особливу побожність до різноманітних святих, особливо до святих тих регіонів, де місія переживала труднощі. Але особливою дошкою порятунку – була Пресвята Діва Марія. З цієї простою побожності він черпав сили, щоб виконувати Божу волю, а не свою власну.
Дивлячись на всі починання о. Арнольда запитую себе, що є для мене цією дошкою порятунку. З мого досить довгого місійного досвіду знаю, що варто мати такі дошки порятунку, варто прислухатися до досвіду старших місіонерів і користати з духовної скарбниці, яку залишив нам наш засновник.
Для мене найважливішою дошкою порятунку будуть зігнуті коліна, без яких не можу уявити собі подолання всіх труднощів, спокус , які з’являлися і будуть з’являтися в щоденній довірі Богові. Молитва щоденного посвячення Святому Духові, якою намагаюсь часто молитися – це спадщина від отця Арнольда. Він молився її кожного дня, бо це від Духа Святого походить наш динамізм, з щоденного слухання Слова Божого, з готовності прийняття його з вірою і відречення від свого, що не є таким простим.
Святий Арнольд не тільки дивиться на мене і на моїх співбратів, він теж посміхається до нас і допомагає зробити малі вибори, але, можливо, від них залежить наше спасіння.
Детальніше про місії о. Адама на Пaпуї Новій Ґвінеї та в Україні, а також про святого Арнольда читайте тут.
Текст о. Адам Кручинські, SVD, місіонер з Польщі в с.Струга, Вінницької області.
Пер. с. Світлана Мацюк, SSpS
Додати коментар