ПАПУА НОВА ҐВІНЕЯ: РОЗПОВІДЬ ДОСВІДЧЕНОГО МІСІОНЕРА

Про свій місійний досвід у Папуї Новій Гвінеї, про згромадження місіонерів, про працю в Україні та про те, як святі у небі допомагають своїм духовним дітям тут на землі. Про це все розповідає отець Адам Кручиньскі, SVD, місіонер, який належить до Згромадження Божого Слова, служить у с. Струга на Хмельниччині. 

Місійна земля: Папуа Нова Гвінея

Я приїхав до Папуї Нової Гвінеї в 1975 році. Тоді це була незалежна держава. Євангелізація тривала там вже майже 100 років. Католицька Церква мала 4 метрополії, до складу яких входили 4 архидієцезії і 15 дієцезій.

Папуа Нова Гвінея, карта Річка Сепік

Моя місійна пригода розпочалася від вивчення мови піджін, яка разом з англійською мовою і мовою моту є найбільш вживаною в цій країні. Курс мови проходив в гірській місцевості  провінції Енга на місійній станції, яка носила назву Пумакос. Там настоятелем був о.Йозеф Кретек, який помер минулого року.  Цей заслужений місіонер завжди допомагав мені доброю порадою і ділом в цей важливий перший етап мого перебування в цьому місійному краї.

Після двох місяців навчання мови піджін я опинився на узбережжі Нової Гвінеї в єпархії Вевак, ця місцевість стала моїм місійним призначенням.

В центрі цієї єпархії є річка Сепік, з якою я був зв’язаний всі роки свого місійного служіння.  Річка Сепік є найдовшою річкою в Папуї – 1126 км. Тут в 1933 році німецькі місіонери відкрили місійну станцію Марієнберг, з нею було пов’язано 10 років моєї місійної праці. Територія станції відповідає розмірам нашої Камянець-Подільської єпархії . 4 летовища на початку допомагали, щоб дістатись до найвіддаленіших куточків, але згодом ми використовували річку пересуваючись на лодках і катерах, а часто пішки, в суху пору року.  Таке кожне патрулювання тривало більше двох тижнів. Під час відвідин спільнот важливим було уділення таїнств і праця з катехитами. Часто велику трудність складали конфлікти між племенами.

Я знаю, що мій час перебування в Папуї Новій Гвінеї зміцнив моє місійне покликання. Я досвідчив Божого Милосердя і Провидіння, яке рятувало мене з різних критичних ситуацій і витагувало руку помочі в дуже важких хвилинах. Це був, однак, дуже важкий, але прекрасний час, який би я не проміняв за всі скарби світу.

Святий Арнольд Янссен і його місійна справаПід час католицької Святої Меси на Папуї

«Бог хоче, щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди. Тому Він послав Свого Сина, щоб всіх спасти і силою Духа створити один Божий люд з усіх народів» (порів.1Тим.2,4-5). Цими словами починаються Конституції Згромадження Божого Слова. В цих словах міститься також першопричина і мета нашого місійного служіння. Ми допомагаємо зібрати разом в одно розпорошених Божих дітей (порів. Йоан 11,52), щоби всі люди колись могли прославити Отця в дусі і правді. Наші Конституції заохочують нас також працювати для правдивого розвитку суспільства, до відкритості для зустрічі з Господом і до приготування Його славного приходу і остаточного доповнення усього створіння в Христі.

А все почалося над річкою Моз в Штайлі в Нідерландах. Засновником Згромадження, до якого покликало мене Боже Провидіння, є святий Арнольд Янссен. Наш засновник не є дуже знаним в Україні і тому прагну приблизити нам його особу і ту місійну справу, яку він почав. Роздумуючи над постаттю святого Арнольда, хочу поділитися з вами історією мого покликання, на кривих лініях якого Господь Бог завжди міг писати прямо.

Арнольд Янссен народився 5 листопада 1837 року в Гох, містечко над Рейном коло кордону з Нідерландами. Він був священиком в єпархії Мюнстер. Він жив і працював в час Культуркампфу, коли Бісмарк втручався в справи католицької Церкви і нищив її.

Дуже важливими для отця Арнольда були дві справи: місії закордоном і об’єднання християн. Він не міг заснувати жодного місійного дому в Німеччині, тому купив стару будівлю, яка була декілька кілометрів від  кордону  з Нідерландами в Штайлі. Тут 8 вересня 1875 року було засноване Згромадження Божого Слова.

Місіонери: Згромадження Божого Слова – SVD

В наших Конституціях також читаємо, що «Божа любов і благодать зібрала нас з різних народів і континентів  в одну місійну спільноту. Ця спільнота є присвячена Слову Божому і носить його ім’я: Згромадження Божого Слова. Скорочення латинськими літерами SVD. Називаємося вербістами – від латинського verbum – слово. Святий Арнольд заснував вербістів, як спільноту священиків і братів, які складають монаші обітниці, а також два жіночі згромадження – чинне і контемпляційне місійні спільноти: Служниці Святого Духа – SSpS, і Служниці Святого Духа від вічного Поклоніння – SSpSAP.

“Твоє згромадження буде існувати так довго, як довго в ваших спільнотах і місіях закордоном буде палко тривати молитва до Святого Духа.” (о. Медіц до св. Арнольда)

 

Коли отець Арнольд помирав (15 січня 1909 року) після 34 років його діяльності до його Згромадження належало 430 священиків, 400 випускників, 566 братів, 558 сестер в обох гілках Згромадження і 500 місійних учнів. На початку 2016 року в понад 65 країнах світу працює 10225 чоловіків і жінок, які належать до родини св.Арнольда. Кількість вербістів – 6135; «блакитних» сестер – 3651 і «рожевих» сестер – 390.

Коли повертаюся думками назад, то пам’ятаю, що завжди думав про місійну працю. Напевно тому після двох років навчання в духовній єпархіальній  семінаріїї у Вроцлаві я вирішив поїхати до Пєнєнжна і вступити до Місійної Духовної семінарії отців Вербістів.  Це було добре рішення і, коли б я знову став перед таким вибором, то  знову би прийняв те саме рішення.  Це є мій особистий, випрацюваний довгими роками, тест на акцептацію себе самого і того всього, що пов’язане з прийняттям монашого життя.

В центрі духовного життя Отців Вербістів знаходиться Слово Боже і Його Послання. Дуже міцно цей аспект підкреслюють наші конституції. Монахи, слухаючи Слово Боже  і живучи згідно з Ним, прагнуть бути Його співпрацівниками. Тому нашим першим завданням є проголошення Слова Божого всім народам, створення нових спільнот місцевої Церкви,  їх зростання і єдність зі Вселенською Церквою.

Місійне служіння та монаше життя

Ісус Христос – Втілене Слово. Його повне відання в любові Отцеві і безкорисне служіння людям  є прикладом для наслідування для кожного вербіста. В нашому Згромадження місійне служіння і монаше життя дуже міцно пов’язані.

Характерним для місіонерів та місіонерок з родини св.Арнольда є те, що вони готові піти всюди, де є потреба в служінні, часто залишаючи свою Батьківщину, мову і культуру. Ми також залишаємо служіння, яке виконували довгі роки, якщо можемо передати це іншим. Ще однією рисою притаманною нам є те, що ми живемо в міжнародних спільнотах. Слухаючи Слово Боже і живучи згідно нього ми стаємо його співпрацівниками. Свідоцтво автентичного християнського життя наших спільнот є першим кроком нашого місійного служіння. Ми стараємося жити так, щоб люди побачили, що в своєму житті ми досвідчили Божого Царства, яке проголошуємо.

В апостольстві ми займаємось служінням, яке найбільше б відповідало потребам даного місця і часу. Приклад Ісуса показує, як ми маємо брати участь в його посланні. Тому ми намагаємось достосуватися до конкретних ситуацій людей, з якими ми працюємо.

Ми є відкритими і сповненими поваги до релігійних традицій народів, тому ми стараємось вести діалог з усіма і нести їм Добру Новину про Божу любов. Особливо ми любимо і піклуємось про бідних і переслідуваних.

Місійний запал - це дар, про який просить у Бога кожний місіонер

Про секрет успіху місіонера

Вдивляючись в особу святого Арнольда, його духовність і діяльність, як його духовні діти часто запитуємо себе: в чому полягав його успіх? Відповідь на це запитання не є простою. Отець Арнольд ніколи не переживав за свій індивідуальний успіх, але в довірі завжди був підданий Святому Духові.

Від самого початку він віддав Богу свої малі можливості, дозволив Йому себе вести, слухав Святого Духа, співпрацював з Ним. Тому його місійна справа здала екзамен. Чи тоді не було труднощів? Чи ситуація тоді сприяла відкриттю місій? Напевно, ні! Дивлячись по-людськи було тоді дуже важко. Але він постійно молився до Святого Духа, посвячував все Святому Духові, був на Нього відкритий, вслуховувався в Нього, а Він його вів.

3 жовтня 1887 року в костелі згромадження лазаристів  Арнольд Янссен все віддав Святому Духові. Він писав: «Я повністю посвятив Йому тіло і душу  як жертву…. Просячи про благодать пізнання Його великої любові, а також, щоб жити і помирати для Нього самого.» Пізніше він був послідовним в цій співпраці зі  Святим Духом. Все для Церкви, для місії, для спасіння людей, нічого для себе.Під час служіння на Папуї

Отець Медіц, лазарист, який був духовним наставником о. Арнольда, сказав йому так: «Твоє згромадження буде існувати так довго, як довго в ваших спільнотах і місіях закордоном буде палко тривати молитва до Святого Духа. Не можна обмежитися лише відспівуванням Veni Creator i Veni Sancte Spiritus і до урочистого святкування Зелених Свят з дев’ятницею. Твої духовні сини повинні потурбуватися, щоб себе і ціле згромадження пристосувати і призвичаїти до того, щоб Святий Дух міг діяти у вас і для вас. Для цього є потрібним: постійна турбота про чисте сумління, покору, повагу і послух щодо Церкви, настоятелів, а також постійну повну милосердя любов до ближніх, до терплячих, до некатоликів….»

Місія отця Арнольда: про те, коли важко та коли дуже важко

В житті отця Арнольда були не тільки важкі ситуації, але й дуже важкі. Після короткого часу після заснування з’явилося багато критики і претензій щодо  його згромадження. Коли з’явилась перспектива місії в Китаї, мало хто її підтримував. Але не було іншого виходу, потрібно було прийняти цей ризик. Так само були труднощі з місією в Африці, відкриття перших місій було дуже важким, а багато братів помирало. Подібна ситуація була на Папуї Новій Гвінеї. Тепер ми не маємо мало покликань, колись їх було забагато: не було місця, щоб прийняти всіх кандидатів, а складна матеріальна ситуація призводила до того, що вони голодували.

Три дошки порятунку святого Арнольда

Труднощів помножувалися одна за іншою. Як радив собі з цим всім наш Засновник? Отець Арнольд мав три дошки порятунку для себе. Перша – це велика довіра до Триєдиного Бога, любов до Серця Ісуса і щира віра, сповнена молитви. Коли перша дошка була заслабка, він тримався за другу – заступництво ангелів і святих. Його молитви до прерізних святих за звичай ставали інтенсивнішими в час, коли він мав труднощі. Він порадив своїм співбратам, щоб просили заступництва святих тих країн і регіонів, де місія переживала труднощі. Але особливою дошкою порятунку була Пресвята Діва Марія. Взивав до Цариці апостолів, Допомоги вірних, Страждаючої Матері, Морської Зірки, Рятунку Грішників.  З цієї простою побожності, якої він навчився в родині, він черпав сили, щоб виконувати Божу волю, а не свою власну.О. Адам під час Святої Літургії

Сповідь досвіченого місіонера

Дивлячись на всі починання о. Арнольда задумуюсь і запитую себе, що є для мене цією «дошкою порятунку»? З мого вже  досить довгого місійного досвіду знаю, що варто мати такі дошки порятунку під рукою, варто прислухатися до досвіду старших місіонерів і користатись з духовної скарбниці, яку залишив нам наш Засновник та інші співбрати, які сьогодні з волі Церкви тішаться вже вічним щастям і є в славі Божій.

Для мене найважливішою дошкою порятунком будуть зігнуті коліна, без яких не можу уявити собі подолання всіх труднощів, спокус, які з’являлися і будуть з’являтися в щоденній «довірі Богові» і в дійсності, яка мене оточує.  Молитва щоденного посвячення себе Святому  Духові, якою намагаюсь кожного дня  молитися, це спадщина від отця Арнольда. Він молився її кожного дня, бо це від Духа Святого походить наш динамізм, з уважного слухання Слова Божого, з готовності прийняття Його з вірою і відречення від свого, що не є таким простим в сучасному світі.

Моє переживання і проголошення Божого Слова, готовність ділитися плодами цього і моє автентичне свідоцтво є ще недосконалими. І добре, що бачу всі ті недосконалості і недоліки, які щоденно з’являються в моєму покликанні. Я маю над чим постійно працювати, постійно наближатися до цілі, яку ставить перед нами сам Христос.

“Я усвідомлюю собі, що покликання –  це дар, на який я ніколи собі не заслужив, що це дар від самого Бога, за який маю кожного дня турбуватися. Знаючи життя, усвідомлюю собі, що його можна дуже легко втратити.”

П’ятнадцять років місійного служіння в Папуї Новій Гвінеї було великою пригодою, яка моє покликання зміцнила і закорінила. Тільки Господь може оцінити скільки людей, які найчастіше не знали Христа, або знали його дуже поверхово, змогли прийняти і втілити те все, з чим я був до них посланий. Тільки Він знає, скільки з них стало правдивими учнями Христа.

Мова піджін - місцева мова на Папуї

Роки служіння в Україні

Хоча Україна  має зовсім інший клімат, культуру і умови життя ніж Папуя Нова Гвінея, але виклик залишився той самий. Так сталося, що мій приїзд в Україну співпав з історичним візитом святого Івана Павла ІІ. Ця подія справила на мене величезне значення і допомогла прийняти рішення , щоб залишитися тут аж по сьогоднішній день.

Іван Павло ІІ під час того незабутнього паломництва в 2001 році майже під час кожної зустрічі згадував  християнські традиції, культуру, велику кількість церков і костелів, які є невід’ємним знаком і прикрасою українського ландшафту. Особливо зворушувало серце в ті червневі дні, з якою повагою святий Іван Павло ІІ звертався до українського народу. Він також зазначав, як багато зла і знищення зробила тут політика атеїзму і тоталітарний режим ХХ століття.

О. Адам: "Покликання - дар від самого Бога, за який маю кожного дня турбуватися."

До сьогодні живуть ще свідки того важкого часу. Я зустрічаюся з ними щоденно.

Ці старші на цей час жінки, які, може, не мали найкращої освіти, але завдяки своїй рішучості, особистій відвазі і довірі до Божого Провидіння передавали правди віри своїм дітям і внукам. Я завжди похиляю перед ними своє чоло і коли вони цілують мої руки священика, то думаю, що повинно бути навпаки. Це я повинен цілувати руки, які постійно складені в  постійній  молитві  до Бога. Вони змогли випросити стільки благодатей  і Божого благословення для католицької Церкви в Україні.

Реалізуючи своє монаше і місійне покликання в Україні я впевнений, що з неба дивиться на мене святий Отець  Арнольд. Він молиться за мене і моїх співбратів, які є для мене великою підтримкою, допомогою і прикладом життя своїм покликанням тут і тепер.

Коли місіонеру буває важко

Коли з’являються сумніви, справи, які важко вирішити, спокуси, які понад людські сили, щоб їх подолати, то шукаю допомоги в Засновника, в святого отця Арнольда. Тому що він все знає, є святим – а відтак завжди молодий, сучасний і актуальний. Він вже через це все пройшов, а свій досвід, яким хоче ділитися і зі мною, виразив в таких словах:

«На світанку я ще раз вибираю дорогу мого життя,
бо в далині на піднесенні споглядаю маєстатичну постать,
яка постійно кличе мене до себе.
То Господь Ісус.
А хто Він, цей Ісус?
Моїм прикладом, який я обіцяв наслідувати.
Головою, до якої в таїнствах хрещення і миропомазання я був вщеплений,
Божим Посланцем, відвічним Сином Божим, ще більше, самим Богом.
Його постать повна цноти.
Де є ще такий цар, такий прихильний і великодушний,
який нагороджує стократно, такий лагідний і покірний.»

Ці  міцні слова, які для сучасної людини можуть видаватися старомодними, можна, однак часто перечитувати, подібно як до слів поета, які  усвідомили мені, що не вистачить один раз вибрати і якось воно буде. Якраз, навпаки, «вибравши один раз, мушу вибирати кожної миті».

Святий отець Арнольд не тільки дивиться на мене і на моїх співбратів, він також посміхається до нас і допомагає нам робити щоденні маленькі вибори. Можливо вони такі малі, що їх не видно, але ці вибори є вирішальними для нашого спасіння  і життя.

о. Адам Кручиньскі SVD, місіонер з Польщі в с. Струга, Хмельницької області
Пер.: с. Світлана Мацюк SSpS