Минулого року їй вдалося пропустити зиму і двічі за рік пережити літо. Її стрічка у фейсбуці квітне світлинами прекрасних та незвичайних рослин, а також людей з великими посмішками. Пройшов рік, відколи с. Вікторія Саркісян SSpS вилетіла з України в Аргентину на місійний досвід, який у нашому згромадженні проходять молоді сестри ще перед складенням довічних обітниць. Ми запитали сестру як проходить час акліматизації, що у неї нового, як справи у далекій Аргентині. І ось відповідь – незвичайна та радісна, як серце нашої сестри-місіонерки.
Чи зусилля варті справи? Чи даний крок має сенс?… Не знаю як для кого, а для мене – так!
«Про яку справу йдеться?» – запитаєте. Відповідаю.
ДАР МІСІЙНОГО ЗАПАЛУ
Сьогодні один чоловік, що багато років був місіонером у Мексиці, з блиском в очах поділився зі мною: “Це неймовірно! Мати запал, місійний дух, вийти зі свого краю, зі своєї культури, щоб пізнати нову, поділитись своїм досвідом Бога з іншими!”
Я собі подумала: “Це справді покликання: їхати на інший кінець світу, бажаючи цього всім серцем! Не тому, що “так треба”, але з прагнення серця!”
І не важко здогадатися, що я себе запитала відразу після почутих слів: “Чи я маю цього духа?” Гм… З певним неспокоєм подумалось: “А що як відповідь «Ні»?! Треба буде збирати гроші на білет назад!” Проте вже після хвилини роздумів я з радістю зітхнула: Так! І, як каже святий Павло: “…це не від вас, то дар Божий”(Еф 2, 8). Тож із вдячністю можу ствердити: і я маю дар Божий, хоч і в глиняній посудині. Слава Господу за це!
ЦЕ НЕЛЕГКЕ МІСІЙНЕ ЖИТТЯ
Хочу поділитись з Вами декількома історіями з “місійної ниви”. Я живу у школі – це коледж, який заснували наші сестри. Моя спільнота живе в невеликій частині цього закладу, де навчаються близько 1200 дітей. Я часто маю можливість розмовляти з учнями. Хто-хто, а вони найкращі у ставленні різноманітних питань!
Ось деякі з веселих діалогів з серії «Як я вивчаю нову мову».
***
Хто по-якому балакає?
Один хлопець (8-9 років):
– А звідки ти?
– З однієї далекої країни, з України.
– Ааа… А якою мовою ти зараз зі мною розмовляєш?
– Іспанською. А ти мене що, не розумієш?
– Розумію, але просто ти так дивно розмовляєш…
Тест на справжність
Коли ми перші рази ходили в бідні райони міста проводити катехизи, діти прибігали і питали мене:
– Ти справжня монахиня чи лиш переодягнена? (Напевно я їм не виглядала на справжню…)
Брати-поліглоти
Іншого разу двоє братів-двійнят, близько 8-ми років мене просили:
– Ну скажи, ну скажи щось на твоїй мові!
– Але ви ж не зрозумієте!
– Ні, ми зрозуміємо, ну скажи!…
– Добре, – відповіла я і сказала їм дещо українською. Бачачи їх великі очі запитала:
– Ну що, зрозуміли?
– Е-е, – киваючи головами, відповіли мої малі друзі, і почали вгадувати, що ж такого я могла сказати…
Прекрасний спікер!
Пригадується ще одна історія. Якось я відвідувала в нашій школі дітей по класах, розповідала їм про мою дружбу з Ісусом, про цікаві культурні особливості життя в Україні. І ось після півгодини мого “виступу” підносить руку один хлопець (9-10 років) і каже:
– Вибачте, сестро, але з того, що ви щойно сказали я нічого не зрозумів…
На що прозвучала потрібна для мене відповідь іншого школяра:
– Та ти що?! Та ж сестра прекрасно розмовляє іспанською!
***
Ось так, посеред нелегкого часу вивчення мови, посеред смішних фраз, а інколи навіть непорозумінь, посеред освоєння з новою культурою, з новою їжею, з новим ритмом життя відбувається проголошення Христа! Його любові аж до смерті і аж до воскресіння!
Якщо відчуваєш в своєму серці вогонь або якийсь неспокій, глибоке прагнення йти за Ісусом в такий спосіб, проголошуючи Його аж на кінцях світу – зупинись, задумайся: можливо ти теж маєш цей дар Бога? І хоча він у глиняному начинні – не бійся! Спробуй! Можливо і для тебе “гра буде вартою свічок”.
Додати коментар