130 РОКІВ ВІД ЗАСНУВАННЯ SSpS: У СВЯТО НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ДІВИ МАРІЇ
Служіння жінки – коштовність в духовній скарбниці Церкви. З молитви, що ллється з жіночих сердець, рясно постають покликання до життя, ніби з плодючої землі. До життя земного та до Вічного…
Розуміючи це, св. Арнольд Янссен помітив у жіночих душах здатність до місіонерства та заснував жіночі згромадження. Одне Бог через нього покликав долати тисячі кілометрів, несучи Любов Христа; інше – у вічній Адорації бути поза відстанями, постійно в намірах місій перебувати перед Престолом Отця і Нареченого.
Покликання до святості в людині може бути виражене багатьма різними способами, адже до Отця багато доріг, і в Домі Його безліч осель. Місії – це шлях зречення прив’язаності до власної культури, народних традицій, звичаїв… Для китайців треба стати китайцем, для індіанців – індіанцем. Але не можна зрікатися лише головного – Істини, якою є Христос. Натомість в споглядальному монастирі континентами, крок за кроком за місіонерами та місіонерками мандрує думка та молитва сестри-затворниці… Заради свободи духу вона побажала обмежитися мурами, які насправді – зовсім не перешкода, а навпаки, чинник, що допомагає зосередитися на молитві.
Сила жіночої слабкості
Коли о. Янссен захотів заснування місійного жіночого згромадження, він мав на це кілька причин: по-перше, сестри не так асоціюються з представниками “чужої влади”, як це буває навіть у випадку священиків на місіях. Тут треба зважати на те, що засновник добре розумів психологію народів, до яких збирався посилати місіонерок: принципи патріархального устрою діють щодо “чужих” особливо.
Прийшов чужий чоловік – значить, прийшов загарбник. Адже чоловік уособлює владу. Жінка ж без чоловіка сприймається скоріше з подивом, ніж з острахом, що не заважає з часом взаємодовірі та дружньому спілкуванню. Друга причина – сестри, як жінки, можуть опікуватися християнським вихованням та освітою дітей, зокрема – молодих дівчат. А це є основою постання міцних християнських сімей, бодай якоїсь освіти (з думкою про те, що дівчата можуть виходити заміж дуже рано), елементарних знань в царині медицини тощо. Тож, на думку св.Арнольда Янссена, ці причини робили обов’язковою присутність на місіях жінок – адже в дечому вони можуть і переважати чоловіків-місіонерів.
Як усе починалось…
до Європи: в Австрію, Чехію, Великобританію, Німеччину, Ірландію, Італію, Молдавію, Голландію, Польщу, Португалію, Румунію, Російську Федерацію (до Сибіру, до речі), Словаччину, Іспанію, Швейцарію та, нарешті, Україну;Швидкий та активний розвиток згромадження не в останню чергу спровокував те, що задум Янссена щодо покликання жінок повністю відповідав духу кінця ХІХ ст. Розвиток освітніх закладів для жінок, збільшення кількості жіночих професій та, таким чином, можливостей – все це ніби чекало нового кроку також в духовності жінок Церкви. І тут пролунав місійний заклик!
Хелена Штолленверк була забезпеченою дочкою фермера. Відповівши “так” на роздуми Янссена щодо сестер на місіях, які він публікував, вона почула…. пропозицію працювати на кухні та в пральні. Треба мати велику віру, щоб розуміти мудрість о. Арнольда, який чекав, поки “вистачить духовних цеглинок майбутнього дому”. Перші сестри, яких вже було троє, потім четверо, сім років допомагали по господарству, хоча Згромадження вербістів надзвичайно активно “стартувало” саме в духовний бій. Сестри допомагали Згромадженню Божого Провидіння. Гарна назва, адже саме Провидіння справило, що “головне” Згромадження мало виїхати. Янссен мусив вирішити, що робити з чотирма дівчатами, які прагнуть бути місіонерками? Але він… боявся прийняти нове рішення.
Господь дарує все потрібне
Помираючи, принести плід
Мати Марія, засновниця обох цих згромаджень, нині блаженна Католицької Церкви. “Блаженна” означає “щаслива”, але її щастя на землі не було типовим. Коли вона й сама хотіла стати до організації споглядального монастиря, засновник не погодився на це. Двома роками пізніше не хотіла вже і сама сестра Штолленверк – але все ж стала новіцією, по суті – послушницею, у… 46 років. Зрікшись уряду настоятельки! А її щастя було там само, де й на початку цього нелегкого шляху очікування та послуху – біля престолу Христового, на колінах перед Євхаристією. Жертвуючи страждання, Мати Марія померла 1900-ого року від туберкульозного запалення головного мозку. Справа відбувалася взимку, а увінчалася жертва 3 лютого. Зважаючи на те, як зимовий холод збільшував її страждання, вона дійсно мала нагоду скласти велику жертву в намірах місій…
Мати Йозефа, співзасновниця Місійного Згромадження, талановитий педагог та форматор молодих сестер, померла за три роки, 20 травня 1903 року, будучи тяжко хворою. “Духу Святий, Твоїй Любові та прославленню присвячую ціле моє життя, а тепер з готовністю додаю, що також присвячую Тобі години страждання”. Це уривок з одного з останніх листів, який сестри отримали від своєї Матері – нині також блаженної Католицької Церкви, яка все життя з Божою благодаттю прагнула лише бути найменшою і пожертвувати себе для поширення віри. Щоб принести плід, говорить Євангеліє, зерно мусить померти…
“Всі сестри повинні робити все можливе заради спасіння душ, тому що жодна справа не є так велична, так значна і так велика, як місія рятування душ. Бо, що ж таке високе і величне, як справа, для виконання якої Слово Боже стало Тілом? Що ж таке важливе, як та справа, наслідки якої тривають вічно? Що ж таке велике, як та справа, яка включає всі вчинки милосердя? Навертаючи грішників, годуєш голодних, даєш притулок подорожнім, вдягаєш нагих, зцілюєш хворих, даєш волю в`язням і життя померлим” – це рядки з Конституцій Згромадження Сестер Служниць Святого Духа, його суть і мета. І останні 130 років дають повні підстави вважати, що вона здійснюється. І здійсниться!
Додати коментар