21 вересня – Міжнародний день миру, який з 2002 року щорічно відзначаєтьсяу світі за ухвалою резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Пропонуємо Вашій увазі розповідь місіонера про ситуацію в Південному Судані та ідею побудови миру.
До спалаху насильства в грудні 2013 року працював закон і порядок, а племена, здавалося, навчилися жити пліч-о-пліч цілком мирно.
Народжувалася нова національна ідентичність південних суданців, процвітання здавалося цілком можливим. Південний Судан багатий на природні ресурси, тому передбачалося швидке підвищення рівня життя.
З тих пір я побачив, що відбувається, коли лідери зловживають своєю владою на благо самих себе, своїх близьких, своєї етнічної групи і коли поведінка людини по відношенню до інших змінюється на нелюдське поводження до них.
«Війна – це брудна справа. Вона неминуче несе деградацію для всіх нас. Це применшує нашу людяність так неухильно, як ми принижуємо наших супротивників. Кожна сторона щиро вважає, що вона є жертвою несправедливості, і, що її противник – це нерозкаяний агресор.” ( Яків Лагу, письменник з Південного Судану)
Сьогодні слова Лагу можуть бути застосовані до такого становища в багатьох країнах. Я запрошую вас поміркувати не тільки про Південний Судан, але і про інші країни і подумати про те, що ми можемо зробити, щоб удосконалювати культуру миру.
Мир іноді може здаватися як далека мета, але давайте повернемося на кілька століть або в деяких випадках навіть на кілька десятиліть назад. Такі країни як Італія, Франція, Америка були в стані поділу і війни і змогли це подолати. Мир можливий.
Поставмо собі питання: якою є християнська традиція розуміння і побудови Миру?
Ключове ствердження знаходимо в Новому Завіті в Матея 5 розділ: “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.”
Нас підтримує також Божа обіцянка бути з нами. Ісая говорить “Не бійся, бо я з тобою! Бо я … Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе.” ( Іс. 41:10)
Справедливість є головною метою релігійної миротворчості. В Псалмі 85 читаємо: “Милосердя й вірність зустрілися разом.” Мир не може тривати, якщо врегулювання, якого досягнуто, не приносить справедливості тим, хто відчуває себе скривдженими.
Загалом, протягом двох тисячоліть існують дві моделі для християнської миротворчості: «пацифізм» і «справедлива війна». Пацифізм – це позиція ранніх отців церкви. Тертуліан, учитель третього століття з Північної Африки, казав, що християни повинні буквально слідувати велінням Ісуса щодо ненасильства. Вони не повинні протистояти агресії чи переслідуванню, не повинні служити в армії або поліції. Ця ідея перестала існувати, коли Римська імперія стала християнською.
“Кораблю в порту безпечно, але не для цього існують кораблі.”
Святий Августин і Тома Аквінський пішли зовсім іншим шляхом. Вони говорили, що застосування сили допустимо тільки тоді, коли на меті було покарати агресію і відновити мир. Модель «справедливої війни» продовжує бути таким підходом з боку римсько-католицької Церкви сьогодні. Але модель «справедливої війни» в основному забезпечує напрямок для держави, керівників уряду. Вона не дуже допомагає християнським лідерам, які прагнуть зупинити насильство.
За останні двадцять років виникла нова модель. Вона називається «Творимо справедливий світ» або, в деяких колах, «Справедливий світ». Вона в значній мірі спирається на Біблію, зокрема, на Ісуса як нашої основної платформи щодо дій та на досвіді таких лідерів 20-го століття як Ганді і Мартін Лютер Кінг-молодший, які мобілізували ненасильницький опір щодо насильницького пригнічення. Ця модель спирається на теологію звільнення як ключового Євангельського послання – твердження, що Ісус Христос був Визволитель, чиє головне послання полягало в тому, щоб принести звільнення бідним і пригнобленим. Крім того вона має за основу міжнародно визнані стандарти у галузі прав людини, такі як Загальна декларація прав людини.
Ця модель чітко закликає християнських лідерів співпрацювати з громадянським суспільством. Вона не працює проти уряду за нормальних умов, але повинна зберігати свою здатність до пророчої відстані і захисту від уряду, щоб бути вірним своєму наставнику, Ісусу Христу.
Ця модель визнає, що мир є не просто її кінцевий стан. Вона має дальшу мету: повага прав людини; справедливе представництво всіх груп суспільства, справедливе розподілення економічних вигод для всього населення.
Я прибув до відносно мирного і стабільного Південного Судану у 2009 році. Тепер Південний Судан вважається однією з нанебезпечних країн в світі. Сестра Вероніка, Служниця Святого Духа, була вбита тут в травні 2016 року. Інших служителів Церкви було пограбовано, вони досвідчили насильства. 
Але в цій складній ситуації, релігійні особи могли, напевно, запропонувати більше, ніж в стабільні часи. Люди знають, що ми, місіонери, можемо піти, але їх дуже підтримує, коли ми вирішуємо залишитися з ними. Слова Ісуса до Петра в саду, «Ти не міг чувати зі мною лише годину?» набувають нового сенсу. Ми покликані жити своєю християнською вірою.
С. Вероніка, SSpS віддала своє життя, щоб допомогти народу Південного Судану. Вона написала:
“Нещодавно хтось запитав мене, чому я перебуваю тут в таких умовах. Чому? Тому що Ісус продовжував свій шлях і не здавався, коли стало важко. Він прийняв страждання, труднощі, ніс хрест до кінця. Він залишався слухняним волі Батька. Він завжди був з народом. Він не залишив їх. Він навіть готовий був прийняти смерть, тому що він любив їх. Будучи жінкою-ученицю Ісуса, я йду слідами Ісуса в силі Святого Духа. Я не можу залишити народ Південного Судану, тому що я люблю його. Вони щасливі, що ми залишаємося з ними, молимося з ними і працюємо разом, розбудовуючи цю молоду і крихку країну. Люди потребують нашої підтримки, молитви і допомоги.”
Можна жити в культурі миру за найважчих обставин, якщо ми визнаємо, що важливо для нас. Слушним нагадуванням для мені є прислів’я: ‘Кораблю в порту безпечно, але не для цього існують кораблі’.
Брат Білл Фірман FSC, спеціально для SSpS
Додати коментар