Ми мріємо про відсутність проблем, бо з цим пов’язуємо щастя. Очікуємо, що життя буде радісним і безтурботним, бо покладаємося на всемогутнього Бога. Розраховуємо, що Він подбає про нас “у разі чого”.
Та от парадокс! Люди, які найбільше Йому довіряли, пережили чимало труднощів. Марія бачила криваву смерть власного сина, сотні, навіть тисячі мучеників зазнавали тортур, десятки святих переживали важкі духовні випробування.
Де ж та Божа турбота?
Життя цих людей доводить, що Бог піклується про нас не так, як ми собі уявляємо. Одну з таких історій почуєте далі…
Він народився у високогір’ї австрійських Альп, став священником у 23 роки, а у 25 опинився сам у чужій країні з однією мрією — познайомити той далекий світ з Ісусом.
Його звали Йозеф Фрайнадеметц і він був місіонером у Китаї.

Тиша та виклик

Йозеф був четвертим з тринадцяти дітей у своїй сім’ї. На жаль, четверо його братів та сестер померли незадовго після народження. Родина Фрайнадеметців жила бідно й заробляла на своє проживання важкою працею. Попри це, хлопець здобув початкову освіту. Його здібності та старанність помітили вчитель і місцевий настоятель, завдяки чому юнак продовжив навчання в середній школі та гімназії. Згодом Йозеф вступив до духовної семінарії.
Після свячень молодий пресвітер почав своє служіння в церкві святого Мартіна за 12 кілометрів від рідного дому. Годинами він сидів у сповідальниці, а в суботу та неділю приходив сповідати о четвертій годині ранку.
Та довго працювати в провінції йому не довелося.
У 1878 році Йозеф дізнався, що в нідерландському містечку Штайль священник Арнольд Янссен відкрив місійний дім. Оточення цю ініціативу не схвалювало, дехто вважав її божевільною, та Йозефа це не зупинило. Він написав отцю Янссену з проханням прийняти його до новоствореного монастиря. За кілька місяців він був у Штайлі. А менш, ніж через рік, після п’яти тижнів подорожі, увійшов у порт Гонконгу зі співбратом Яном Анцером.
Він не знав, що чекає на нього за тисячі кілометрів від дому. Та розумів, що цей шлях не буде простим. Згодом у листі до отця Янссена Йозеф писав, що життя місіонера, а віднині його власне, сповнене страждань.

Один у полі воїн

У Китаї Йозеф був самотній. Домівка, де його любили та поважали, залишилася в спогадах. Він допомагав італійському місіонеру в селі Сайкунг, поки вивчав мову. Коли ж отримав наказ поїхати в іншу провінцію, залишився зовсім один. У Шаньдуні, де відтоді мав служити, проживали 9 мільйонів людей, з яких лише 158 були християнами.
Йозеф був розчарований. Йому важко було зрозуміти китайців, так само, як китайцям зрозуміти його. «Характер у них не дуже приємний», — писав він у листі до Штайлю. Люди, їхні звичаї, обряди, одяг, їжа, — геть усе було чужим. Через шалену культурну різницю місійна справа просувалася повільно, часто зовсім не даючи результатів.

Свій серед чужих

Йозеф боровся із собою. Він зрозумів, що зможе достукатися до сердець китайців лише якщо стане одним із них. Крім традиційного вбрання та досконалого володіння мовою, молодий священник поринув у вивчення китайських традицій та звичаїв, переймався сподіваннями цього народу, вчився дивитися на світ їхніми очима. Це було його особисте навернення — відмовитися від того, до чого звик, щоб стати зовсім іншою людиною.
Згодом його праця разом із зусиллями решти місіонерів почала давати плоди. За чотири роки кількість християн у Шаньдуні зросла вчетверо, Йозеф переклав катехизис китайською мовою, а в 1885 році очолив новостворену духовну семінарію.

Пекло на землі

Після внутрішньої боротьби Йозефа чекала боротьба зовнішня. Успіх місіонерів та зростаючий вплив європейців на економіку, культуру та релігію Китаю не могли залишитися поза увагою. У деяких регіонах,в провінції Шаньдун, активно діяли загони радикалів їхетуані. Вони ненавиділи іноземців, вважаючи їх винуватцями економічного занепаду держави. Особливо вороже ставилися до місіонерів.
У 1900 році на півночі Китаю спалахнуло «боксерське повстання», яке підтримала імператорська влада. Їхетуані спалювали церкви, вбивали європейців, переслідували китайців-християн. В умовах реальної небезпеки Йозеф погодився тимчасово переїхати до портового міста Ціндао лише після довгих умовлянь губернатора. Він і не думав тікати з імперії, ніколи не повертався додому й жив у Китаї аж до своєї смерті у 1908 році.
Життя цього священника — яскравий приклад того, що Бог піклується про нас не так, як ми собі уявляємо. Він не забирає труднощі з нашого шляху. Хіба Йозефу було легко? Аж ніяк. Чи був він щасливий? Про себе Йозеф казав, що хоче бути китайцем і на небесах.
Може Бог просто допоміг йому стати тим, ким він міг стати?

Післямова

Папа Йоан Павло ІІ канонізував Йозефа Фрайнадеметца разом із засновником трьох місійних згромаджень Арнольдом Янссеном у 2003 році. Церква згадує святого 29 січня.

Джерела:
https://werbisci.pl/index.php/pl/sw-jozef-freinademetz
https://catholickemerovo.ru/sv-iosif-frajnademets/

Автор Юлія Подлюк

Поділіться: