Кандидат на отримання Нобелівської премії миру, в’язень концентраційних таборів Дахау та Ґузен, о. Мар’ян Желязек зі Згромадження Божого Слова (SVD) все своє місійне життя віддав Святому Духові, Який скерував його до Індії, зокрема до найубогіших та прокажених.
Святий Йоан Павло ІІ в енцикліці Redemptoris Missio пише, що першою і найважливішою формою євангелізації є свідоцтво. “Сучасна людина” – пише папа – “більше вірить свідкам, ніж вчителям, більше вірить досвіду, ніж доктрині, життю та фактам, ніж теорії, а свідоцтво християнського життя є першою і незамінною формою місії.” (пор. Redemptoris Missio 42)
Саме життя місіонера є фундаментальною формою такого свідоцтва та показує певний новий спосіб поведінки. Місіонер, котрий попри усі людські обмеження та нестачі, живе в простоті на взірець Христа та діє міццю Святого Духа, стає знаком любові Бога для кожної людини, незалежно від кольору шкіри, раси, чи континенту, на якому він живе.
Таким свідоцтвом, котре дуже міцно промовляє сьогодні до сучасної людини є постать отця Мар’яна Желязка, місіонера Божого Слова, котрий ціле своє місійне життя віддав Святому Духові. Дух Божий провадив його дорогою концтаборів в Gusen i Dachau, які стали для нього продовженням монашого новіціату.
Саме там, натхнений Святим Духом о. Мар’ян обіцяє, що якщо виживе, то ціле своє життя присвятить місії «рятування вічного життя безсмертних душ».
Там, де життя було подібне до пекла, о. Желязек накреслив перед собою героїчну ціль, що не означало, що вже тоді він знав як це осягнути. Цей шляхетний план реалізував пізніше цілим своїм місійним життям.
Життя та діяльність отця Мар’яна Желязка переконує, що головним діячем місії є Дух Святий, а місіонери й усі ті, котрі з ним єднаються в справі місій.ю є його співпрацівниками. Колись на місійній зустрічі в семінарії міста Пєнєнжно він звірився, що праця у справі священицьких покликань була його мрією, котра народилася ще в концтаборі, де він був свідком смерті багатьох священиків та семінаристів.
Працюючи в Індії в регіоні Оріса перші роки свого місійного служіння о. Желязек присвятив переважно шкільництву: працюючи шкільним куратором та директором школи і гімназії. Католицька місія на той час перед усім розвивала шкільництво, оскільки для дітей Адівасів це був єдиний шанс вийти з бідності, ізоляції та приєднатися до індійського суспільства. Тоді ж о. Мар’ян взяв відповідальність за формацію молодих священицьких покликань.
Реалізація мрій, котрі народилися ще підчас війни виникали з глибокого переконання, що саме Святий Дух пробуджує священицькі та монаші покликання, а пізніше відкриває на потреби місії серця священиків, осіб посвячених Богу та мирян. Це завдяки світлу та силі Духа Святого усі покликані до місійної справи та євангелізації готові виконувати Христовий поклик, – залишити Батьківщину, близьких та свої спільноти, щоб йти з Євангелією до людей інших культур, мов, звичаїв, в місця далекі та невідомі.
Коли місцева семінарія в регіоні Sambalpur була переповнена і щораз більше молодих мешканців Індії почало приймати священицькі свячення о. Мар’ян переймає парафію під назвою Непорочного Зачаття ПДМ в святому місті Пурі і від самого початку починає займатися прокаженими, котрих вважали за проклятих Богом та людьми. Тоді в серці о. Мар’яна зродилося глибоке переконання, що відвідуючи та працюючи з цими викиненими з суспільства людьми він спричиниться до того, що Христос буде присутнім серед них. До співпраці запросив сестер монахинь, а в пожертвуваному добродіями автобусі він дозволив регулярно відвідувати колонію прокажених та запевнити їм медичну допомогу. Це був лише початок великої справи, котру о. Мар’ян Желязек провадив аж до самої смерті. З часом в колонії для прокажених повстала мала лікарня з операційною, стоматологічним кабінетом, ортопедичною лабораторією, та реабілітаційним центром.Там о. Мар’ян будує також Кухню Милосердя, проводить воду та створює так званий Сад Надії, плоди якого могли споживати мешканці цілого району. В колонії з’явилася також інтеграційна школа для дітей з родин прокажених, котра і сьогодні є відкритою, та проводить навчання з освітою в 11 класів для багатьох дітей.
Про заслуги о. Мар’яна Желязка свідчать багато нагород, які він отримав протягом життя. Найбільш знаковою є номінація на Нобелевську Нагороду миру за 2002 рік.
Усі ці нагороди є виразом вдячності, людського визнання та глибокої пошани за гуманітарну діяльність, котра випливала з любові до Христа і була інспірована Святим Духом, котрому в щоденному жертвуванні о. Мар’ян довіряв своє серце, тіло, душу, сили та здібності, страждання та радості, а також життя і смерть. Ця посвята Святому Духові була спадщиною, яку о. Мар’ян перейняв від самого отця Засновника Згромадження св. Арнольда Янссена, духовним сином котрого він залишався протягом цілого свого життя.
Пишучи ці слова пригадую собі мою особисту зустріч з о. Мар’яном Желязком. Це був липень 1987 року. І це були мої перші канікули, на які я приїхав з Папуї Нової Гвінеї. Місіонер прокажених – бо саме так з часом почали називати о. Мар’яна, також перебував на своїх канікулах. Ми зустрілися в Закопаному. Спільно відправлена Євхаристія, сніданок та запропонована довга прогулянка з о. Мар’яном залишаться на завжди в моїй пам’яті. Так насправді, о. Мар’ян не вирізнявся нічим особливим від інших місіонерів. Був дуже скромною, доброю, здібною слухати та зацікавленою тим, що роблять інші місіонери особою. Умів також оповідати про свою працю. Вирізняла його та мотивувала до діяльності глибока віра, щира побожність, а також випливаюча з цілковитої довіри Богові радість.
- Він не приховував і умів відкрито говорити про усі проблеми, труднощі та певні розчарування пов’язані з місійною діяльністю та працею серед прокажених. Умів також розповідати про усе те, що Бог зробив його руками і що «не важко бути доброю людиною, вистарчить лише хотіти». Ці слова о. Мар’ян дуже часто повторював і кожен хто коли-небудь, де-небудь зустрівся з цим великим місіонером прокажених з Пурі, знає ці слова на пам’ять.
По 50 роках місійної праці в Індії, добрий Господь 21 квітня 2006 року забрав о. Мар’яна Желязка до себе, щоб винагородити його діло, яке виконував для «рятування життя вічного несмертельних душ». Його тіло спочиває серед тих, яким присвятив ціле своє життя.
В день, коли згадуємо Матір Божу з Люрд і святкуємо світовий день хворих, 11 лютого 2018 року парафіяльний костел в Пурі наповнився голосними оплесками після урочистого оголошення архиєпископом Джоном Барва SVD про початок беатифікаційного процесу о. Мар’яна Желязка.
Отож, можемо сміливо молитися про винесення на вівтар о. Мар’яна, щоб він своїм заступництвом надихав серця усіх тих, кому місіонери та місіонерки проголошують Євангеліє. Щоб велика кількість людей могла відкривати красу віри та приймати Христа, як свого Господа та Спасителя. А також щоб ті, котрі не виїжджають на місійні землі підтримували місіонерів даром молитви, жертвуванням своїх стражданнь та матеріальною допомогою.
В наші часи людство знаходиться в фазі перемін та пошуків, вимагаючи оживлення місійної діяльності Церкви (пор. Redemptoris Missio30). Тому наше місійне покликання вимагає від нас щораз більшої апостольської відваги, котрої уділити нам може лише Святий Дух. Просімо ,отже, про дари Святого Духа, які дозволять нам подолати усі проблеми Нової Євангелізації.
Нехай же відвага, яка спонукала місіонерів минулого –представником яких є о. Мар’ян Желязек – заохочує усіх нас до тієї самої готовності слухання голосу Святого Духа та ревного проповідування.
О. Адам Кручинський SVD, Струга, Хмельницька обл.
Додати коментар