#ЗРОБИЦЕБОНЕДІЛЯ №78-ХТО Є МОЇМ ГОСПОДОМ І СПАСИТЕЛЕМ?

 Запрошуємо вас відсвяткувати святий день – неділю: присвятіть більше часу родині, друзям, відвідайте того, кого давно не бачили, відсвяткуйте Святу Месу у своїй парафії, розділяючи радість віри у Христа разом з іншими. Виділіть трохи часу на особисту зустріч з Богом у дуже конкретний спосіб – читання Біблії.

Lectio Divina – у перекладі “Боже читання” відбувається у 4 кроки.
1. Lectio – “Про що говорить текст?” Прочитай і намагайся зрозуміти, про що цей текст, про кого йде мова, де відбувається дія, що говорять дійові особи, і т.д.
2. Meditatio – Роздуми над текстом, медитація. “Що через цей текст Бог говорить конкретно до мене?”
3. Oratio – “Яка моя відповідь Господу на Його слова?”
4. Contemplatio – споглядання. Просто будь у присутності Бога, Який себе об’являє.

Спочатку знайди зручне місце, помолися до Святого Духа. Можна, наприклад, такими простими словами:
“Господи, через читання Біблії хочу зараз тут зустрітися з Тобою. Маю бажання пізнавати Тебе. Прийди, Святий Духу, і так як Ти колись надихнув людей написати цей текст, зроби, щоб я його зрозумів, щоб у цих словах псалма знайшов правду, світло на конкретні ситуації мого життя. Амінь

Псалом 85 (84)
Бог простив гріхи народу 2-4; молитва 5-8; спасіння близько 9-14
1 Провідникові хору. Синів Кораха. Псалом.
2 Ти, Господи, був доброзичливим до твого краю і долю Якова ти обернув на добре.
3 Простив вину народу твого, покрив усі гріхи їхні.
4 Стримав усе твоє обурення, спинив жар гніву твого.
5 Обнови нас, Боже нашого спасіння, і поклади край твоєму на нас гнівові!
6 Чи будеш гніватися на нас вічно? Чи ти пошириш гнів твій від роду й до роду?
7 Чи ж ти не оживиш нас ізнову, і народ твій не буде радуватися в тобі?
8 Яви, о Господи, нам твоє милосердя, подай нам твоє спасіння.
9 Послухаю, Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних; лише хай не повертаються назад до божевілля.
10 Справді, його спасіння близьке до тих, що його бояться, щоб слава його перебувала в краю нашім.
11 Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою.
12 Правда з землі зійде, і справедливість дивитиметься з неба.
13 Та й сам Господь дасть щастя, і земля наша дасть урожай свій.
14 Перед ним ітиме справедливість і спасіння, – там, де він буде ступати.
Авторство цього псалма (а також псалмів 42, 44-49) приписується Синам Кораха – співакам в храмі, котрі співали в групі на подобу сучасного хору.
Один із заголовків цього псалма говорить: «Прохання про повноту спасіння». Псалмоспівець тричі згадує Спасителя і таємницю спасіння, яка тоді, певно, йому самому була незрозумілою. Отці Церкви відносять цей псалом до Ісуса і до месіанських часів, що розпочалися разом з Його приходом на землю. Ім’я Ісус означає «Бог спасає», а євангелист Матей записав слова, скеровані до Йосифа, так: «…ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх»(1, 21).
«Милосердя, вірність, правда, справедливість» (в.11-12) – всі ці чесноти об’явилися в житті і служінні Ісуса, як людини і як Сина Божого. Його чуда і навчання були об’явленням милосердного обличчя Бога Отця. Ісус сам пробачав грішникам і навчав своїх учнів пробачати до сімдесяти разів по сім (Мт 18, 22). Одночасно заповідав другий прихід на землю, як Суддя справедливий (Мт 25, 31-46). Ісус залишився вірний волі Отця, аж до хресної смерті. Сам про себе говорив, що він «путь, істина і життя» (Й 14, 6), а в розмові з Пилатом сказав: «Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини слухає голос мій» (Й 18, 37 б). Тою, котра найдосконаліше вслухалася в голос Сина, є Його Мати, Марія, котру в цьому псалмі Отці Церкви розпізнають під словом «земля». У вірші 2 (в грецькому перекладі) чуємо: «Ти вподобав собі свою землю, о Господи, долю Якову Ти повернув”, а у вірші 13: «Та й сам Господь дасть щастя, і земля наша дасть урожай свій». Бог вподобав собі Марію і вибрав на Матір Свого Сина, а вона, як «родюча земля», видала на світ «найгарніший плід» – Спасителя.
Ім’я Якова, згадане в 2 вірші, Бог змінив на «Ізраїль», тому в його особі можна побачити весь Ізраїль, який повертається з вавилонської неволі з надією розпочати нове життя. Це стосується не тільки зовнішньої переміни важкої долі на чужині чи вільного життя у рідній країні. Це також духовний образ переходу з неволі гріха до вільності Божої дитини. Ісус Спаситель прагне обдаровувати правдивим життям кожного, хто «до Нього звертає своє серце» (пор. грецький переклад, вірш 9в), щоб людина в близьких відносинах з Ним знаходила повноту радості і миру (в.7 і 9).
Антропоморфізми, використані в словах «зустрінулися разом», «поцілувались між собою», «дивитиметься з неба», «перед ним ітиме», «буде ступати» (в.11 і 14) вказують на Бога, котрий прагне входити з людиною в близькі, особисті відносини. Пророк Осія показує це в образі Бога, котрий поводиться, наче любляча мати або закохана людина: «Я притягав їх людяними мотузками, – поворозами любови. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо в них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти» (Осія 11, 4).

Молячись цим псалмом, можу запитувати, як я досвідчив в житті перехід з неволі до вільності? Чи в моїй мандрівці з Господом маю такий досвід, що Він перевів мене зі смерті до життя? Спробую назвати конкретні сфери мого життя, в яких Він панує, де визнаю Його моїм Господом і Спасителем.
Під час особистої розмови з Богом в світлі цього псалма дякуватиму за благодаті, які отримав. Можу в молитві називати різні сфери мого життя (відносини, працю, навчання) і моєї особистості (думки, почуття, волю), визнаючи Ісуса своїм Господом і Спасителем.
Які сфери життя я ще не віддав Ісусу і чому?
Якщо Слово показує мені мою грішність, то разом із псалмоспівцем проситиму про Боже милосердя (в.8). Гнів Бога, про який він говорить у віршах 3-6 зростає, коли збільшується гріх людини, бо «Господь не хоче смерті грішника, але щоб грішник навернувся і жив» (пор. Єзек. 18, 23). Бог, котрий є Любов’ю, найкраще розуміє, що гріх завдає людині смерть, бо розриває її відносини з Богом, віддаляє від джерела любові. Ісус на хресті увійшов в цей досвід віддалення людини від Бога, коли кликав: «Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» (Мк 15, 34), переживаючи цілковите покинення Отцем». Вдивляючись в розп’ятого Христа, дякуватиму Йому, що взяв на себе мій гріх та своєю смертю і воскресінням «явив мені Боже милосердя і подав спасіння» (пор. в.8).